Історія нашого села

12.02.2013 00:58

 

Голубою стрічкою спокійно несе свої води чарівна Вілія. В кришталевій воді купають свої віти-коси плакучі верби. До сивого чола річка нагадуватиме про коріння далекого роду, нестиме спогади про безтурботне босоноге дитинство, близьких серцю земляків, найрідніших людей. На лівому березі річки розкинулось наше рідне село, яке за стародавніми легендами отримало назву від річки Вілії. Навіть географічне положення села підкреслює його чарівність і мальовничість. Село знаходиться на межі трьох областей: Тернопільської, Хмельницької та Рівненської. Недарма односельчани, жартома говорять «Наші півні голосні, бо співають на три області».

Різнорельєфна, переважно висотна околиця Вілії приховує сліди осілості людей з ранньої доби бронзи. Особливо багато реліквій старовини приховує давньоруський, середньовічний період. Це засвідчують останки гончарного, ливарного промислу, вироби з каменю, кременю, водостійкого дерева, принагідні вияви старовинних курганних поховань.

В письмових джерелах Вілія вперше згадується 1430 року (словник географічний Королівства Польського і інших країв слов’янських, т. 7. Варшава, 1886, стор. 264).

В 1474 році власники села пані Федя (дружина Федора Денисовича) за 50 кіп грошей чеської монети віддала в заставу князям Острозьким свій маєток Вілію, з усім, що до нього належало, обумовивши при цьому, що люди маєтку виконуватимуть усі повинності, які на них накладатимуть чи вимагатимуть князі. Тоді село  Вілію оточували багаті ліси з бобровими гонами, полями, луками, сіножатями.

На початку XVII ст. село здавалося в оренду. Орендарі вели безперервну боротьбу між собою. Вони визискували і грабували селян Вілії як тільки могли. Виганяли їх на панщину, накладали податки, примушували виконувати різні роботи: ловити рибу, возити на продаж дрова і будівельний ліс.

У XVII столітті село належало різним поміщикам. Після воз’єднання Правобережної України з Росією Вілія відійшла до Росії і з 1795 року перебувало у складі Волинського намісництва, а з 1797 року – Волинської губернії, як село Острозького повіту.

В 1861 році у Вілії налічувалось 99 селянських дворів, з них городників – 4, піших – 53, тяглових – 32. Всього мешкало 423 чоловіка. У користуванні селян було 365 десятин орної, 194 десятини сінокісної і 54 десятини присадибної землі. За реформою селянам виділили ще 125 десятин орної і 115 десятин сінокісної землі. За всю землю вони повинні були сплатити в банк 5593 крб. 72 коп. викупу. До 1905 року з селян стягнули вдвічі більше визначеної суми. Крім цього, вони сплачували 1799 крб. 40 коп. податку на рік.   

До скасування кріпосного права селяни виконували панщину. Скасування кріпацтва значно пожвавило промислове виробництво. Розширився винокурний завод, водяні млини, збільшується виробництво смоли, деревного вугілля, дьогтю гончарного посуду. Зубожілі селяни в пошуках засобів існування стали займатися кустарним промислом. Гончарні вироби вони возили на ярмарки до Острога, Рівного, Луцька, Кременця, вимінюючи на хліб, крупу та інші продукти.

У 80-х роках XIX ст. в селі відкрили першу школу – церковно-парафіяльну, розширено лісорозробки, культивовані землі, випаси, бортництво. За даними 1889 року, «село Вилия при речке Вилье волости Куненской » нараховувало 230 дворів, 1735 прихожан, серед яких 129 римокатоликів, 45 євреїв.

В приміщенні колишньої церковно-парафіяльної школи нині розміщена сільська бібліотека.

На початку 20 ст. кращі землі навколо села купив Г.Є. Рейн. У 1908 році йому належало 3579 десятин землі. На селянський двір припадало в середньому по 4 десятини орної землі. З 1920 року Вілія відійшла до Польщі, а її східна від річки Вілії до радянської України.

29 вересня 1904 року в сім’ї робітника винокурного заводу О.І.Островського народилася четверта дитина – син Микола, в майбутньому письменник-гуманіст. Коли Миколі виповнилося шість років, він став навчатися у Вілійській початковій школі, яку закінчив з похвальною грамотою. 1914 року сім’я Островських переїхала з Вілії до Шепетівки.

З 1916 по 1918 рік  учителювала народна артистка СРСР, лауреат Державних премій 1946, 1949, 1951 років, голова Українського театрального товариства Наталія Ужвій.

У січні 1918 року у Вілії проголошено Радянську владу, яка з переривами проіснувала до осені 1920 року, коли село захопили польські війська. По річці Вілія пройшов кордон між Польщею і Радянською Україною. В селі було встановлено стражницю (заставу).

17 вересня 1939 року в село вступила Радянська Армія. Незабаром в селі було створено селянський комітет, відкрито 4-річну початкову школу, до села стали надходити газети й журнали, раніше не доступні селянам.

В червні 1940 року село відвідали мати і сестра Миколи Островського, які на сільському мітингу розповіли про його життєвий шлях та подарували примірники книг «Як гартувалася сталь».

26 червня 1941 року німецько-фашистські загарбники  захопили село. Частина вілійців пішла на фронт, частина залишилась в селі на окупованій території, підпільно збиралась, обговорювали питання боротьби з ворогом. За
5 км  на південний захід від Вілії, на стику Рівненської, Тернопільської, Хмельницької областей розміщувалась частина партизанського з’єднання, яким командував А.З.Одуха. 182 вілійці боролися проти фашистів на фронтах Великої Вітчизняної війни. 67 з них віддали своє життя в боях з ворогами. 114 мешканців Вілії нагороджено бойовими орденами і медалями. Визволення прийшло 5 лютого 1944 року. Вілія, як і тисячі інших сіл України, змучена, спалена взялась за відбудову. До війни в селі було 340 дворів. Під час окупації фашисти двічі палили село. Згоріло 270 будинків.

У вересні 1944 року відновила роботу початкова школа, яку відвідували 135 дітей шкільного віку. Згодом відкрили хату-читальню, бібліотеку, а в 1949 році створено сільськогосподарську артіль, яку назвали іменем Миколи Островського.

У 1954 році на річці Вілії споруджено електростанцію. Понад 10 років користувалися жителі її енергією.

Наприкінці 1951 року до артілі імені М. Островського приєднався колгосп імені Б. Хмельницького (хутори Братеничі  і Закоти). А в 1958 до колгоспу імені Островського влилися колгоспи «Комуніст» (село Новородчиці), імені Дзержинського (село Ілляшівка), імені Жданова (село Кутянка), «Заповіт Ілліча» (село Болотківці). У 1961 році колгосп імені Островського поділили на три – «Комуніст» з центром в Новородчицях, «Заповіт Ілліча» - у Кутянці та «Батьківщина Островського». До колгоспу «Батьківщина Островського» входило населення Вілії, Братеничів  і Закотів (останні згодом злилися з Вілією).

Вілія має започатковану в 1758 році церкву Святої Параскеви (П’ятниці), де зберігалися копії метричних книг з 1978 року, цінні стародруки, рукописи, опис церковної землі площею 46 десятин.

«Церковъ во имя Святой великомученицы Параскевы, именуемой Пятницей. Построена въ 1785 г., но къем не известно. Деревянная, на кам., фунд., кръепка. Въ 1869 г. Покрыта жестью… При ней деревянная колокольня…

Земли… По качеству, земля частью каменистая, частью песчаная…Причтовые дома и хоз. Постройки сгоръли 1886 г. 12 апр. Домъ для церк.-приход. Школы сгоръли тоже…».

 (Историко-статистическое описание церквей и приходовъ Волынской епархіи. Томъ ІІ Почаев 1889.)

В 2005 році Вілія урочисто відзначала сторіччя церкви Святої Параскеви. На святі був присутній Владика Рівненський і Острозький  Архієпископ Варфоломій, який після першого приїзду до нас зауважив: «Я думав, що побачу маленьку церковку, а побачив великий собор».  

Пам’ять… «Вона вчить шанувати людей, що захистили рідну землю, що віддали своє життя за наше прекрасне сьогодення». Під час війни загинуло 80 жителів села. Вдячні односельчани спорудили в центрі села обеліск загиблим воїнам. Тут ніколи не в’януть квіти, тут завжди жива пам’ять про цих відважних людей. Верби нахилили свої віти низько-низько до обеліска, немов скорботні матері, що оплакують своїх дітей.

Дивовижне людське життя. Одна людина з’явиться на світ і, ніби зірка, засяє – освітить темне небо людського буття, а інша тільки блисне і померкне, щезне її слід на землі.

Ми пишаємось тим, що на нашій землі народилися люди, які прославили рідне село. Це Микола Олексійович Островський – автор книги «Як гартувалась сталь», «Народжені бурею», поет Василь Капустинський, який видав збірки «Землі акорди», «Миттєвості доріг» та інші. У Рівному проживає наш земляк Власюк Анатолій Павлович – декан факультету прикладної математики Національного Університету водного господарства та природокористування.

            Зустрічалися наша Вілійська земля з іншими талантами України. У 1978 році відвідала село народна артистка Наталія Ужвій. Приїжджали  до нас Володимир Конкін, Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Іван Драч, рівненські письменники Олександр Богатчук, Микола Пшеничний та інші.

Відвідала вілійців і дружина Миколи Островського Раїса Порфирівна в 1979 році. Був на нашій священній землі  і льотчик Девятаєв, і скульптор Анатолій Минович Харечко, що є автором пам’ятного знака М.О. Островського.

Нині у Вілії, Братеничах і Закоті – 237 дворів, 586 мешканців; діє середня школа, клуб, ФАП, бібліотека (знаходиться у приміщені школи в якій навчався М.Островський), сільрада, поштове відділення, дві крамниці, музей. 

Пошук

Контакт

НВК "Вілійська ЗОШ І-ІІІ ступенів-дитячий садок"